Як розірвати ланцюг бідності малої громади

Мала громада деградує не лише через нестачу грошей

Мала громада рідко занепадає раптово й з однієї причини. Зазвичай це відбувається поступово: згортає роботу місцеве кафе, скасовують маршрут до сусіднього села, через малу кількість учнів закривають школу. Помирає бібліотекарка — замінити її ніким, і на дверях бібліотеки з’являється великий замок. Кожна така втрата видається локальною, але разом вони звужують можливості для життя в громаді. Окремий ремонт, грант чи інвестиція можуть полегшити одну проблему, але не змінять ситуації, коли ці втрати накопичуються одночасно.

Дослідження Бишівської громади Київської області, проведене у квітні–червні 2024 року серед 374 респондентів і в чотирьох фокус-групах, показує цю суперечність. 85% опитаних задоволені життям у громаді, а 77% готові залишитися жити там, де живуть.

Але готовність залишатися не означає, що громада здатна втримувати населення або приваблювати нових мешканців. Попри те, що населення Київської агломерації під час війни збільшилось на 5%, за 2023–2025 роки чисельність населення Бишівської громади зменшилася, а кількість дітей віком до шести років скоротилася вдвічі. Саме тому громада має не лише утримувати тих, хто вже тут живе, а й бути місцем, яке обирають нові люди.

Для тих, хто тут живе, громада — це родина, житло, звичні маршрути й зв’язки, які важко залишити. Для тих, хто лише обирає місце проживання, важливе інше: чи є робота, як доїхати до школи або лікаря, де працювати, чи вистачає послуг для дітей.

Не набір проблем, а замкнений цикл бідності

Проблеми малої громади не існують окремо. Вони утворюють цикл.

Кожна ланка тягне за собою наступну. Менше людей — вужчий ринок праці й менший споживчий попит. Бізнес не заходить у громаду або не розширюється, бо бракує працівників і клієнтів. Менше бізнесу — менше надходжень ПДФО та єдиного податку. Менші доходи бюджету — слабші послуги, гірша інфраструктура й ще менше підстав обирати громаду для життя. Так цикл замикається.

Дослідження Бишівської громади показує цей зв’язок: мобільність населення, працевлаштування, доступ дітей до шкіл і садків впливають одне на одне. Тому зміни в одній або двох ланках можуть позначитися на всій ситуації.

Ремонт клубу без робочих місць поруч не зупинить відтік населення. Робочі місця без транспорту не дадуть людям доступу до зайнятості. Транспорт без причин їхати не створить попиту.

Починати треба з тих місць, де невелике рішення може запустити зміни в кількох сферах одночасно.

Три драйвери місцевого добробуту

Якщо відійти від переліку локальних проблем, у громади є лише три джерела добробуту: бізнес, нові мешканці та туристи.

Джерело: моделювання добробуту, URenew 2026.

Мультиплікатор — це сукупний дохід, який з’являється в економіці громади, коли люди витрачають гроші на товари, транспорт, харчування, торгівлю та інші послуги. Кошти, отримані одним підприємцем або працівником, частково знову залишаються в громаді: йдуть на зарплати, закупівлі, місцеві послуги й податки. Так запускається двигун добробуту.

Для громади новий мешканець економічно важливіший за туриста. Турист залишає гроші швидко, але мало. Новий резидент роками формує попит на послуги, сплачує податки, працює або веде бізнес, а його діти користуються школою, садком і гуртками.

Туризм може дати швидкий старт, тому його варто розвивати. Але паралельно потрібна житлова політика: доступне житло, підготовлена земля, зрозумілі правила для забудови, базові послуги й транспортне сполучення. Відкладати це означає залишати без уваги головне джерело довгострокового попиту та податкових надходжень.

Благоустрій, ревіталізація, енергетика, сортування відходів і громадські простори також потрібні. Вони самі не створюють дохід, але створюють умови, за яких у громаді можуть працювати бізнес, туризм і нові мешканці.

Драйвер перший: бізнес — залучити або виростити

Бізнес у громаді може з’явитися лише двома способами: його можна залучити ззовні або виростити на місці.

Залучити зовнішній бізнес

Йдеться передусім про крупні компанії, які необхідно переконати інвестувати в громаду. Для цього недостатньо говорити: «У нас тут добре». Інвестору потрібна структурована інвестиційна пропозиція.

• Підготовлений пакет по земельній ділянці: цільове призначення, юридичний статус, підключення до мереж, ціна, строки погоджень і запуску проєкту.
• Дані для бізнес-рішення: доступна робоча сила та її кваліфікації, логістика до траси, Києва, залізниці, складів і ринків збуту.
• Податкові й адміністративні стимули, які громада має право запропонувати, та менеджер проєкту, що супроводжує інвестора від першої розмови до введення об’єкта в експлуатацію.
• Підготовка концепції та запуск процедури створення індустріального парку — якщо громада має придатну промислову ділянку і бачить попит з боку виробництва, переробки або логістики.

Інвестиційне залучення потребує не одноразової презентації, а системної роботи — пошуку інвесторів, так званих road show. Це підготовлений пакет матеріалів, послідовна комунікація з галузевими асоціаціями, регіональними інвесторами, банками, донорами й громадами-побратимами. Така кампанія може тривати 6–12 місяців, а її конверсія часто вимірюється одиницями відсотків.

Водночас потрібно чесно визнавати обмеження: конкуренція між громадами за зовнішнього інвестора висока, а переговорна позиція малої громади зазвичай слабша. Будувати всю стратегію лише на очікуванні великого інвестора — помилка.

Виростити бізнес усередині громади

Цей шлях часто недооцінюють, хоча він дешевший, керованіший і надійніший. У громаді зазвичай уже є необхідні елементи, які просто не поєднані між собою.

• Незакритий попит на послуги: немає гуртків, догляду за літніми людьми, дитячого садка, майстерні, кав’ярні на туристичному маршруті.
• Невикористані активи: комунальні приміщення, закриті школи й садки, неопалювані будинки культури, колишні табори, бібліотеки, земельні ділянки, ставки.
• Людський ресурс: активні мешканці, ветерани, молодь, ВПО з професійним досвідом. У Бишеві 38% опитаних мають активну громадянську позицію, 20% уже беруть участь у громадських ініціативах, ще 44% готові долучитися.
• Потреба в кооперації фермерів: будівництво спільних потужностей для зберігання, переробки та логістики.

Бракує ще одного елемента — інституції або людини, здатної поєднати потребу, актив і підприємницьку ініціативу. Саме в цьому полягає справжня функція бізнес-інкубатора. Це не обов’язково будівля з коворкінгом. Це механізм фасилітації, який зводить в одному процесі попит, майно, підприємця та інструменти підтримки.

Як виглядає на практиці бізнес-інкубація

У селі А немає позашкільних гуртків, але простоює бібліотека. У селі Б закрився дитячий садок. До села В переїхала ВПО — вчителька молодших класів. Разом це може стати невеликим освітнім проєктом: є приміщення, фахівчиня й попит з боку батьків. Потрібні ремонт, обладнання та зрозумілі умови користування приміщенням. Громада може також закуповувати частину послуг для дітей із пільгових категорій.

В іншому селі є будівля колишнього піонерського табору, а в громаді — підприємець, готовий відкрити пансіонат для літніх людей. Такий проєкт дає робочі місця, але потребує довгострокової оренди: без неї вкладати кошти в ремонт немає сенсу.

Біля туристичного маршруту громада має ділянку, а місцева родина готова облаштувати точку харчування. Громада не відкриває кафе сама: вона готує ділянку, встановлює зрозумілі умови оренди, забезпечує доступ до мереж і включає локацію в маршрут.

У селах Г і Д кілька фермерів не мають де зберігати врожай. Через це вони продають його одразу після збору або возять на віддалені склади. Спільний склад, холодильник, сушарка чи пакувальна лінія можуть працювати через кооператив. Земля та господарства залишаються власністю фермерів.

Ревіталізація: новий подих активів і джерело доходів

У кожній громаді повно занедбаних об’єктів. Багато з них — культурні пам’ятки, що втратили своє обличчя за радянських часів і в ранні роки незалежності: стара лікарня, млин, цех за панських часів. Це все може бути ревіталізоване, наповнене сенсом, сервісом і монетизоване.

Є багато малих громад, де, попри відсутність адекватного дорожнього покриття, генерується достатній туристичний трафік. Але туристи здебільшого залишають таким громадам сміття і зрідка — гроші. Задача громади — придумати, як цей трафік модерувати: перехоплювати, заводити в потрібні точки, монетизувати.

Очевидно, що це неможливо без приватної ініціативи і туристичної інфраструктури. І саме тут місцева влада має стати медіатором: звести докупи об’єкти культурно-історичної спадщини та підприємливих жителів, продумати логіку маршрутів, визначити об’єкти, що можна передати в управління місцевим туристичним операторам, домовитися про туристичний збір.

Війна і логістика

Війна змінює логістичну карту України. Значна частина великих складів і звичних маршрутів втрачена, перевантажена або потребує дублювання. Зростає потреба в менших регіональних центрах для зберігання, консолідації, сортування й розподілу товарів — ближче до виробників і з меншими ризиками.

Громада може підготувати для цього ділянку або будівлю біля автошляху, залізниці чи маршруту до великого міста. Такі майданчики можуть працювати на кількох місцевих виробників, перевізників і торговців, а не лише на одного великого інвестора.

Що має зробити громада

Головним бар’єром для реалізації проєктів часто є не фінансування, а право. Перепрофілювання комунального майна, оформлення речових прав, зміна цільового призначення земель, наявність обтяжень і можливість довгострокової оренди — саме на цих питаннях проєкти зупиняються найчастіше. Тому передусім потрібні:

• Мапа потреб. Яких послуг бракує, де саме та який попит на них є.
• Мапа активів. Яке майно і земля належать громаді, у якому вони стані, який мають правовий статус і як їх можна використати.
• Інвентаризація активів і прав. Перший повноцінний інвестиційний крок громади. Після цього громада може запропонувати підприємцю, кооперативу чи інвестору підготовлений майданчик: із визначеними правами, доступом до дороги та мереж і зрозумілим строком користування.
• Пакет підтримки. Пільгова оренда, місцеві податкові стимули в межах повноважень, мікрогранти, навчання, просування або гарантовані обсяги закупівлі для потреб громади.

Діалог із власниками занедбаних ділянок

У багатьох громадах комунальної землі мало. Частина придатних ділянок та приміщень давно приватизована, але не використовується: власники виїхали, не мають ресурсу для проєкту або чекають, поки нерухомість подорожчає. Такі об’єкти не варто викреслювати з планів громади.

Громада може запропонувати власникам включити ділянки до переліку майданчиків для бізнесу й обговорити умови участі: довгострокову оренду, спільний пошук інвестора, підготовку документів і підключення до інфраструктури. Власник зберігає землю, а громада отримує шанс повернути її в економіку.

Для сільськогосподарських потреб можливі оренда або емфітевзис; для забудови — оренда чи суперфіцій.

Драйвер другий: нові мешканці

Історично мала громада майже не могла конкурувати з містом за населення. Сьогодні ситуація змінилася. На користь малих громад працюють два масштабні фактори: руйнування житла внаслідок війни та зміна життєвих пріоритетів частини населення.

Зруйноване житло та потенціал ВПО

Станом на лютий 2026 року KSE Institute оцінював кількість пошкоджених або зруйнованих житлових будівель приблизно у 416 тис. Обсяг включає 352 тис. приватних будинків і 63 тис. багатоквартирних. Прямі збитки житловому фонду становлять $65,9 млрд, а потреби у відновленні житлового сектору оцінюються приблизно у $90 млрд. Загалом країна втратила близько 14% житлового фонду.

В Україні зареєстровано близько 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб. За оцінкою IOM станом на грудень 2025 року, фактично в країні проживало приблизно 3,7 млн ВПО та 4,4 млн людей, які повернулися до України.

Для громад важливі кілька показників:

• 71% ВПО планують залишатися у нинішньому місці проживання довше, ніж найближчі три місяці.
• 39% планують довгострокову інтеграцію.
• Житло разом із працевлаштуванням залишається однією з двох ключових перешкод інтеграції.
• 35% ВПО називають житло своєю незакритою потребою.
• За зиму 2025–2026 років 19% ВПО переїхали у житло гіршої якості.
• Люди, які стикаються з істотними бар’єрами доступу до житла, значно рідше планують довгостроково інтегруватися в новій громаді.

Це означає, що житло прямо визначає, чи стане людина постійним мешканцем громади, чи продовжить переміщатися.

Ілюстративна оцінка показує масштаб можливості. Якщо з приблизно 1,4 млн ВПО, орієнтованих на інтеграцію, лише 10% розглядатимуть переїзд до малої громади з якісною інфраструктурою, це становитиме близько 140 тис. осіб, або 50–60 тис. домогосподарств. У перерахунку це орієнтовно 3–3,5 млн м² житла.

Це розрахункова ілюстрація потенціалу. Проте для сотень громад такий попит означає десятки тисяч квадратних метрів житла на одну громаду — цілком реальний масштаб для двох-трьох черг забудови.

Деурбанізація як нова реальність

Систематичні обстріли великих міст змінили частину життєвих пріоритетів. Формується сегмент людей, для яких тиха громада поруч із містом є не компромісом, а бажаним вибором — за умови, що там є стабільний інтернет, школа, садок, каналізація, транспорт і базові сервіси.

До 2022 року такого сегмента практично не існувало в нинішньому масштабі. Сьогодні він уже є, але його неможливо залучити деклараціями. Люди переїжджають туди, де можуть нормально жити, працювати, навчати дітей і отримувати медичні та побутові послуги.

Девелопмент: можливість із високим порогом входу

У січні 2026 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про основні засади житлової політики» №12377. Закон скасував Житловий кодекс 1983 року, розмежував соціальне, доступне та службове житло, передбачив формування соціального житлового фонду громадами, запровадив операторів соціального й доступного житла та відкрив можливість поєднувати державні й приватні ресурси.

Це принципова нормативна зміна. Однак повноцінна практика для малих громад ще не сформована. Експериментальний проєкт муніципального орендного житла, який перебуває на етапі оцінювання фінансових моделей, охоплює лише п’ять громад: Львів, Житомир, Миколаїв, Кременчук і Кропивницький.

Крім того, регіональних девелоперів, готових працювати з такими проєктами, небагато. Маржа нижча, ризики вищі, а локальний ринок тонший.

У Бишеві 76% мешканців задоволені власним житлом, 86% не розглядають варіантів його поліпшення, а лише 2% пов’язують поліпшення житлових умов з іпотекою. Це означає, що житловий проєкт у малій громаді не може спиратися на локальний попит. Він має бути орієнтований на приїжджих: ВПО, працівників, молоді родини, людей із віддаленою зайнятістю та тих, хто шукає безпечніше середовище для життя.

Робоча модель житлового проєкту

Якщо громада має зацікавленого землевласника та девелопера, базова конструкція проєкту вже можлива.

Основний внесок громади у цих проєктах — це управлінські рішення: земля, містобудівна документація, дозволи, мережі, доступ до соціальної інфраструктури й гарантія попиту. Саме ці фактори можуть суттєво зменшити ризики девелопера, оператора та донора.

Водночас існує мінімальна умова успіху: до введення першої черги житла у громаді вже повинні працювати школа з якісним підвозом, дитячий садок, інтернет і транспортне сполучення. Житло без сервісів не продається.

Драйвер третій: туристи

Найпоширеніша помилка громади — намагатися самостійно стати туристичною атракцією. Натомість її ефективна роль полягає у створенні платформи, на якій можуть заробляти десятки локальних підприємців.

Зараз ми в URenew проробляємо модель, побудовану саме на такому принципі. Громада вносить у державно-приватне партнерство строком на 25 років:

• Розроблений та забрендований маршрут.
• Ділянки під глемпінг.
• Автомобільні й велосипедні парковки.
• Місця відпочинку.
• Туристичні та культурні локації.

Проєктна компанія-оператор бере на себе:

• Проєктування й облаштування маршруту.
• Парковки, вбиральні, освітлення та навігацію.
• Фотозони, прибирання, ремонти, безпеку й відеоаналітику.
• Пункти прокату, глемпінги, наметові формати, сонячні панелі.
• Туристичний портал, мерч, аудіогід, роботу гідів і просування відповідно до бренд-буку.

Малий локальний бізнес підключається до маршруту через конкретні точки: громадське харчування, сніданки, хостели, торгівлю, ферми, майстерні, атракції та локальні продукти. Кожен бізнес, який відповідає бренд-буку, отримує туристичний трафік і сплачує за підключення до системи.

Для громади це означає орендні платежі, туристичний збір, ПДФО від зайнятих на маршруті та, що важливо, стабільний канал збуту для мікробізнесів, які створюються в межах місцевого акселератора. Туризм у цій моделі не є самоціллю. Це інфраструктура дистрибуції для місцевої економіки.

Дані Бишівського опитування дають ще один важливий орієнтир.

Отже, стартувати слід із природних локацій, екоформату, маршруту, базової інфраструктури та простого доступу. Історичну спадщину й музейні формати доцільно розвивати другою хвилею — тоді, коли вже сформовано трафік. Це суперечить типовому інстинкту громад починати з музею, але відповідає реальному попиту.

З чого почати: пріоритети за вартістю входу

Черговість дій слід визначати не лише за їхньою важливістю, а й за вартістю, швидкістю запуску та залежністю від факторів, які громада не контролює. Спершу потрібно робити те, що не потребує великих коштів, складних погоджень або змін законодавства.

Хвиля 0 · 0–6 місяців, без великих інвестицій

• Майданчик довіри. У Бишеві 58% респондентів віднесли до найбільших проблем «проблеми у самоврядуванні»: непрозорість використання коштів, брак інформування, пасивність населення і нестачу експертизи. Фокус-групи зафіксували, що у влади, бізнесу й активної громадськості є ідеї, але немає постійного майданчика для взаємодії та авторитетного медіатора. Формат — бізнес-інкубатор для мікробізнесів на перетині «потреба + актив + людина»: гуртки, догляд за літніми людьми, приватний садок, майстерня, точка харчування, побутові та соціальні послуги.
• Мапа потреб. Визначити, яких саме послуг бракує у кожному населеному пункті та яким є реальний платоспроможний або гарантований попит.
• Інструменти підтримки. Пільгова оренда, мікрогранти, гарантія обсягу, навчання та просування.
• Інвентаризація активів і прав. Повний реєстр комунального майна та земельних ділянок: стан, цільове призначення, обтяження, наявність мереж, правовий статус і можливості перепрофілювання.
• Внутрішня мобільність. Одна з найдешевших дій із найбільшим системним ефектом: транспорт одночасно відкриває доступ до роботи, школи, медицини та дозвілля. У Бишеві працює сполучення з Києвом, але слабким є зв’язок із районним центром і між селами. 35% мешканців не задоволені маршрутами, а середні витрати на поїздки становлять близько 50 $ на місяць. Це вже готовий бізнес-кейс для перевізника.
• «Зелений дозор». Сортування відходів спирається на наявну поведінку мешканців: 76% готові платити за вивезення відходів, 60% уже здають вторсировину за гроші, а 50% називають сортування способом особисто долучитися до розвитку громади. Це швидка, недорога й видима перемога, яка водночас зменшує недовіру до місцевої влади.

Хвиля 1 · 6–18 місяців, малі інвестиції

На цьому етапі громада вже може запускати перші економічні та соціальні продукти.

• Програма перекваліфікації під конкретні вакансії та потреби місцевого бізнесу. Це критично, адже 70% респондентів незадоволені відсутністю курсів для дорослих — найгіршим показником дослідження.
• Облаштування місць відпочинку та позашкільної соціалізації. 60% мешканців говорять про нестачу облаштованих місць відпочинку, а 50% вказують на потребу в просторі для спілкування дітей і підлітків поза школою.
• Підготовка та запуск туристичної платформи: маршрути, визначення ділянок для глемпінгів, парковок, вбиралень, безпечних точок відпочинку та фотозон. Конкурс на роль туристичного оператора, передача ділянок, благоустрій.
• Підготовка та проведення road show для залучення зовнішніх інвесторів.

Хвиля 2 · 18–36 місяців, великі інвестиції

Лише після створення довіри, базових сервісів, перших робочих місць і зрозумілої інформаційної бази варто переходити до великих проєктів.

• Модернізація шкіл.
• Житловий проєкт за моделлю «лендлорд + девелопер + оператор + гарантія попиту».
• Проєкти зеленої генерації, переробки та великого виробництва.

Логіка такої послідовності очевидна: хвиля 0 створює довіру та якісну інформаційну основу; хвиля 1 створює перші робочі місця, послуги й локальний трафік; хвиля 2 стає можливою лише тоді, коли громада вже має реальний інвестиційний кейс.

Що має зрозуміти громада

Громада може мати активи й ініціативних людей, але не мати механізму, який поєднає їх у робочі рішення.

Є три стратегічні драйвери місцевого добробуту: бізнес, нові мешканці та туристи. Благоустрій, енергетика, освіта, транспорт, ревіталізація і сортування — не альтернативні драйвери, а умови, що дозволяють цим трьом драйверам працювати.

Вирощувати локальний бізнес зазвичай дешевше та надійніше, ніж очікувати приходу великого інвестора. Завдання громади — не обов’язково будувати коворкінг, а поєднати підприємницьку ініціативу, незакритий попит, доступні активи та інструменти підтримки.

Вікно для залучення нових мешканців відкрилося вперше за десятиліття. Руйнування житла, потреба ВПО в довгостроковій інтеграції та деурбанізація створюють можливість, яка не буде постійною.

Сильна громада платить не лише бюджетними коштами. Її реальна валюта — це земельні рішення, містобудівна документація, доступ до мереж, прозорі правила, швидкі адміністративні процедури та гарантія попиту.

Починати потрібно не з найбільшого проєкту, а з найтоншої ланки циклу: довіри, інвентаризації активів, мапи потреб, маршрутів транспорту та простих видимих змін на кшталт сортування відходів. Це не допоміжний етап. Це і є початок розриву ланцюга бідності.

Як допомагає URenew

Громадам: з питань співпраці пишіть info@urenew.com.ua